Історія будівництва дому молитви церкви с. Котів

У Соломоновому псалмі записані такі слова: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!» (Пс.127:1) Оглядаючись на пройдені роки будівництва Дому молитви в селі Котів із упевненістю можна сказати, що його зводив сам Господь. Чи може громада із 52 членів за два роки побудувати такого красеня?! Відповідь очевидна – ні! Але коли за справу береться Господь, то лише дивуєшся, як з різних куточків не лише України, а й усього світу вчасно відгукуються на допомогу небайдужі серця, як згуртовуються незнайомі люди заради однієї Божої справи.

А все починалося з бажання… «Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію» (Фил. 2:13). Якось тесть Мойсея дав слушну пораду своєму зятеві. Подібно одного разу і тесть Сергія Баса сказав: «Якщо ти погодишся йти в Котів, то плануй, щоб почати зводити новий Дім молитви в центрі села». Хоча на початку пасторського служіння постала гостра потреба в ремонті старого молитовного будинку, але проведення цих робіт все більше і більше живили в пам’яті Сергія Баса думку про будівництво нового дому. Почалися серйозні роздуми, пошуки порад від різних людей, вивчалися найрізноманітніші погляди на цю ситуацію... І от усьому було покладено край, коли одного разу брат Олександр Гламазда підійшов до Сергія зі словами: «Є одна ділянка, можливо, подивимося на неї і, якщо сподобається, дізнаємось, чи вона продається?» Коли вони поїхали на вказане місце, то побачили територію, де зілля і трава сягали пояса, а посередині ділянки «красувалася» обгоріла хата. Побачене аж ніяк не наштовхувало на бажання щось робити на цьому місці. Ділянка й справді продавалася, але, окрім її «привабливості», постало ще серйозніше питання: де взяти потрібну суму на купівлю землі?

Ці обставини змушували молитися такими словами: «Господи, якщо ця справа до вподоби Тобі, то нехай буде знаком для нас те, що хтось пожертвує на ділянку необхідну суму». І диво сталося. За короткий час потрібна сума була зібрана. І вже в березні 2017 року ця земля стала належати громаді євангельської церкви села Котів. Як вже було згадано, ділянка була досить занедбаною, але брати та сестри за день-півтора гуртом її почистили, повикорчовували старі дерева, прибрали. Коли дивилися на це нове, чисте місце, радість наповняла серця. Брати та сестри тішилися, що саме тут буде новий Дім молитви.
На членському зібранні було обрано двох братів, які мали б відповідати за будівництво. Це Гламазда Олександр Миколайович та Сурмач Вадим Вікторович (диякон). Вони на відмінно справлялися із поставленими перед ними завданнями.

Але з’явилася нова проблема – знову постала потреба в грошах на будматеріали. Церква постила і молилися за цю справу. Бог підкріпляв громаду і через пророче слово сказав, що Він Сам керуватиме цією справою. Незабаром знайшлися люди, які пожертвували необхідну суму.

Одним із яскравих підтверджень цього слова стала сім’я Богдана і Надії Максимчуків, які від першого дня будівництва й до сьогодні є великою підтримкою для нашої церкви. Їхню фінансову допомогу неможливо оцінити вповні! Також до цієї праці долучилася сім’я Вадима та Анни Карпік. Ці родини обрали біблійний шлях управління фінансами, а тому «пускали свій хліб по воді» на славу Божу!

Роботою та фінансами котівській громаді християн віри євангельської допомагали церкви з Карпилівки, Цуманя, Башликів, Ромашківки, Жорнищ, Одерад, Грем’ячого, Луцька, Торчина, з Буковини, Рівненської, Київської, Львівської та Миколаївської областей, з Німеччини, Сполучених Штатів Америки та інших регіонів, які не може запам’ятати людина, але які знає Бог і, віримо, благословить їх за відкрите серце та простягнені руки підтримки у такий непростий час. Також до справи спорудження нового Дому молитви долучилась місія «Голос надії».

Головним проектантом стала Ольга Миколаївна Літот, яка втілювала на папері ідеї братів щодо плану будівлі, займалася документацією. Члени церкви висловлюють подяку сільській раді, її голові – Олександру Юрійовичу Гучу, до якого могли звертатися із будь-якого питання; Марії Олексіївні Шворат та іншим працівникам сільської ради.

Зазвичай постійно працювали на будівництві котівські брати: Олександр Гламазда, Віктор Сурмач разом із синами (Вадимом, Давидом, Олексієм та Авелем), Андрій Дяк, Ілля Дяк, Богдан Збирун, Олександр Сороченко, Юрій Бондарчук, Сергій Снітко та багато інших. Варто зазначити неабияку відданість справі молодого брата Тележинського Назара. Він разом із Авелем Сурмачем виконав найбруднішу роботу. Назар під час будівництва проявив себе відповідальним завгоспом, людиною, яка знає, що і де лежить, і, напевно, за час усього будівництва не назбирається й 10 днів, коли він був би відсутнім на будмайданчику. До роботи активно долучалися підлітки, а також сестри, які годували братів, і, коли їх просили, приходити прибирати. Варто сказати, що вони із радістю приступали до праці. Разом із тим є люди, які не належать до церкви християн віри євангельської, але й вони активно допомагали, особлива подяка Сергію Дручку, Михайлу Сороченку та Олександру Гальчуку.

На початках будівництва Дому молитви працівники роз’їжджалися обідати додому, а гостей годувала сім’я Сурмачів (Світлана з доньками). Пізніше сестри стали готували їжу вдома і приносили її на будівництво.

Сергій Бас віддано займався цією справою, починаючи з організаційних питань, закінчуючи самим будівництвом. Одного разу йому на пам’ять прийшло місце з Біблії, що записане в книзі пророка Захарії в 4 розділі 10 віршем: «Бо хто буде погорджувати днем малих речей? Але будуть тішитися, і будуть дивитись на теслярського виска в руці Зоровавеля ті семеро, Господні очі, що ходять по всій землі». Ці слова по-особливому торкнулися серця молодого пастора і наповнили його вірою та радістю, бо він ще раз усвідомив, що Сам Господь дивиться на цю справу.

Сергія Баса протягом усього будівництва супроводжували слова із Біблії, в яких зазначено, що Ной «зі страхом приготовив ковчег для спасіння дому…». Він не раз зазначав, що й сам із таким самим серцем хоче проводити зведення Господнього дому: «Хоча це не я будую, і моя частка зовсім мала у самому будівництві, але ми з братами хочемо так будувати, щоб у нас бачили Христа. Сьогодні, оглядаючись назад, не знаю, звідки взялося завзяття розпочати цю справу. Висновок тільки один: якби не Бог і Його люди, які жертвують своїм часом і грошима, ми б самі нічого не змогли».

Будівництво було розпочато. Господь привертав серця не однієї людини, щоб долучити їх до спільної праці. Громада церкви села Котів бачила не одне чудо, як Господь виходив назустріч. Одним таким свідченням поділився Сергій Бас: «Пам’ятаю, коли ми мали заливати балкон у новому домі, у нас були усі необхідні матеріали, окрім одного – не вистачало коштів, щоб купити бетон. Я добре пам’ятаю, що суботнього вечора я став на молитву з благанням: «Господи, не прошу для себе, прошу для Дому молитви! Якби хтось нам дав потрібну суму, ми залили б бетон і далі могли б будуватися – усе для цього вже є». У неділю після ранкового зібрання до мене підійшла одна сестра і передала від іншої незрячої сестри ту суму, якої не вистачало. Її син, який не має ніякого відношення до церкви, сказав матері, щоб вона передала ці гроші на будівництво Дому молитви. Мені здалося, що це сам янгол з неба прийшов і дав мені ці фінанси. Хіба не диво, коли ввечері ти висловлюєш своє щире прохання перед Небесним Отцем, а на ранок отримуєш відповідь?! За все подяка Богу!»

Громада церкви села Котів висловлює подяку братам, сестрам та друзям, які долучилися до праці будівництва Дому молитви. І тому на сторінках цієї книги залишаємо їхні імена (крім тих, про яких вже згадано вище):

- Олександр Денисюк, диякон церкви села Грем’яче разом зі своїми синами, зятями, племінниками зробили весь дах;
- Степан Федорчук, Михайло Гламазда та їхня бригада зробили всю електрику;
- Юра Сидорчук допоміг із сантехнікою;
- Юра Мельник зі своєю бригадою зробив усі стіни і стелю в головному залі;
- Юра Кузьмик за допомогою своєї станції залив стяжку. Сергій Кузьмик – поштукатурив разом зі свою бригадою приміщення Дому молитви;
- Юрій Сподар, за допомогою свого рачка викопав каналізацію, фундаменти під дві будівлі, загорожу;
- Леонід Ващук з Одерад забезпечував цементом;
- Юрій Унгурян з Буковини організував дерево на лавки;
- Іван Гламазда зі своїми синами з Карпилівки, Олександр Коток, Віктор Громик, Степан Климчук та інші допомагали упродовж будівництва.

Отже, сьогодні ми маємо дві будівлі, одна з них – сам Дім молитви, який розрахований на 180 сидячих місць. У ньому є балкон і кімната метері та дитини. Біля основного приміщення, де проходитимуть богослужіння, побудовано підсобне, на першому поверсі – кухня та їдальня на 50-60 людей, два туалети. На другому поверсі розміщено два класи для недільної школи, туалет, душ та одна кімната для гостей. Уздовж приміщення добудовано дровітню.

На території Дому молитви закладено бруківкою місце розміром 21 м на 11 м під намет, який можна було б використовувати для проведення дитячих таборів, а також для весіль, днів подяки та інших заходів. Уся територія обгороджена парканом та викладена бруківкою.

На останок Сергій Бас зазначив: «Дехто каже, що цей дім невеликий за розміром, але можу з дерзновінням сказати: коли він буде заповнений людьми, то ми побудуємо новий, якщо на це буде воля Божа».

Читати книгу "Побудую Я Церкву Свою. 100-річчя євангельської вістки у селі Котів" (pdf)

Відкриття дому молитви

Дивитися про церкву с. Котів