Новини

У Мар’янівці з’явився «Добрий самарянин»

Що виникає у вашій уяві, коли ви чуєте вираз «дім милосердя»? Якщо чесно, майже нічого. Чому? Напевно тому, що це служіння сьогодні важко назвати популярним і люди не так багато про нього знають (в основному ― якійсь уривки із розповідей місіонерів та свідчень колишніх реабілітантів на недільних служіннях).

Колись, шукаючи кошти на операцію для одного бездомного чоловіка, я почув таку фразу: «Церква ― це ж не благодійна організація!» Отакої... Напевно подібної думки були і представники духовенства із притчі про доброго самарянина, яку озвучив Ісус Христос у контексті постійних дискусій про те, чи можна зцілювати в суботу і чи можна їсти невмитими руками... Боже, як це схоже на наш час! Християни настільки зайняті другорядними питаннями зовнішності та форми служіння, що на справді важливі справи просто не лишається сил. І чомусь часто у «добрих самарян», які взагалі не мають відношення до церкви, знаходяться і час, і сили, і фінанси, щоб потурбуватися про нужденних...

За статистикою у Волинській області на 197 церков нашого союзу загальною чисельністю понад 18 000 членів ― 17 реабілітаційних центрів. А домів милосердя (де доглядаються одинокі хворі люди в основному похилого віку) ― до минулої неділі (23 вересня) було лише два (в Нововолинську для жінок та у Войнині для чоловіків). Тож ― багато це чи мало судіть самі...

І все ж. Як я вже зазначив, погожого осіннього дня 23 вересня ще один такий дім із символічною назвою «Добрий самарянин» відкрився у селищі Мар’янівка (Горохівського району). Пастор місцевої церкви, він же заступник старшого пресвітера Волинської області і скарбник обласного об’єднання, Микола Лотоцький запросив на подвір’я перед відремонтованим і підготованим до заселення будинком (розрахованим на 14 місць) друзів, колег-служителів, представників влади та преси.

У своєму вступному слові він сказав: «Цей будинок є приватною власністю однієї сім’ї, серця якої розположив Бог, щоб зробити тут дім милосердя. Близько 30 років він був домом молитви, потім був проданий і тепер ― переданий на цю добру справу. З лютого цього року ми почали реконструкцію і працювали практично до вчорашнього дня. Що могли, те зробили, але працювали, скажу, з любов’ю, старанням, щоб було якнайкраще тут перебувати людям, які мають потребу в опіці. Оглядаючись на зроблену працю, згадую, що порою були страхи, дехто казав: «Чи тобі воно потрібне? Знайшов собі на старість зайву роботу...» Але серце мені підказувало давно і остаточний поклик від Бога я відчув у лютому ― що терміново це потрібно зробити!»

Микола Йосипович висловив подяки за співпрацю і підтримку місцевій церкві, небайдужим односельчанам та церквам району, жертводавцям із США, Канади, «Скандинавській дитячій місії», місії «Стефанус», представникам влади.

Молитву посвяти звершував єпископ Степан Веремчук. Він у своїй промові зазначив: «Тут вкладена праця, кошти, сили, час, любов... Це жертва ― жива, свята і приємна Богові. Тут бізнесу не вбачається. І хочеться за цю жертву подякувати Йому! Я дякую місцевій церкві, за їх розположені серця. Хай Бог благословить працю і життя, яке буде тут продовжуватись!»

Під час урочистого богослужіння для присутніх служив духовий оркестр з Торчина та місцевий хор.
На урочистому заході були також присутні голова райдержадміністрації Жанна Савчук, голова сільради Микола Шеремета, президент Волинського обласного благодійного Фонду "Європейський вектор" Галина Ведрич, які вітали і дякували організаторам благодійного закладу. Після чого було надано слово служителям церков. Наведу цитату із виступу Жанни Савчук: «Вчора ввечері я зателефонувала губернатору із проханням відпустити мене з наради, для поїздки на відкриття дому милосердя. Він каже: «Жанна, у тебе ж є такий, у Скобелці». Я кажу: «Так, ще відкривається в Мар’янівці». Була хвилина мовчання. Після цього (я ніколи не чула від нього таких слів) він заплакав і каже: «Нехай їх благословить Бог і подякуй цим людям від мене особисто».

Як виявилось, у Маневичах ще з 2008 року почалося оформлення документації та будівництво дому милосердя на 4 поверхи. Тому тамтешні служителі поділилися і своїм досвідом, зокрема Анатолій Тарасюк зазначив: «І нам теж казали ― навіщо це? Але важливо ― послухатись Господа. Коли наше будівництво відвідали представники влади, вони сказали: ми бачимо, що ви не тільки молитесь, а ще й щось робите!»

Пастор церкви Нововолинська, заступник старшого пресвітера Володимир Грицак, зауважив: «Дивлячись на цей дім милосердя, я вбачаю і відповідь на наші молитви: Господи, дай, щоб ще десь відкрився такий дім, тому що ми не в змозі відповісти на прохання усіх людей, які до нас звертаються! З 1999 року, відколи існує наш дім милосердя ми доглянули з Божою допомогою 52 особи і провели їх в останню дорогу. У нас є 18 місць, але, бувало, набирали і 19, і 20».

Серед численних слів про милосердя, які були сказані на відкритті, хотілося б вирізнити думку Володимира Грицака із проповіді про єрусалимський дім милосердя, більше відомий як «Віфезда»: «У домі милосердя не стало милосердя... Здається, люди, зупиніться, цей чоловік ― хворіє 38 років, скільки разів пробував і не встигав прийти, коли збурено воду. Допоможіть йому! Але... Жорстокість, байдужість людських сердець ― кожен думає тільки про себе... Цей дім побудований для тих, хто «немає чоловіка», але для них ― є Господь!»

Завершальну проповідь виголосив єпископ Михайло Близнюк: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16)
Звичайно, було сказано багато гарних слів про новий дім милосердя та його засновників, хтось навіть назвав його «оазисом європейського життя в Мар’янівці». Та хай він не стане останнім і хай християнські церкви наших міст і сіл багатіють такими ж добрими самарянами ― людьми, що «не тільки моляться»!

Відповідає Микола Лотоцький:

― Ви зазначили, що вас не покидала думка про створення дому милосердя. Як вона виникла? Що надихнуло до цього?
― Я взагалі за вдачею люблю милосердя і відчував, що можу себе вложити у цю працю. Тому час від часу у мене в пам’яті і в серці відгукувалось ― потрібно робити, потрібно щось робити! Серце говорило.
Останній раз, як я був в США, Віталій та Людмила Бойко, яким належав цей дім, самі підштовхнули до цього: «Робіть дім милосердя!» Виходить, моє бажання і їхня пожертва побудили до конкретних дій і відразу це ввійшло в реальність.

― Чи є у вас ідеї і плани на майбутнє?
― Ідеї є. Коли буде заповнений цей дім, маємо намір добудувати ще кілька кімнат, розширити. Не знаю, як воно буде, але серце так підказує...

― Чи є уже люди на поселення в домі милосердя?
― Практично на одну кімнату вже люди є, але ми не встигли підключити вчасно газ, тому вони поселяться з 1 жовтня. Плануємо брати людей (жінок) незалежно від місця проживання, чи то з Мар’янівки, чи з району, чи з області. Будемо розглядати їх потреби, стан і брати тих, які справді не мають притулку і опіки.

― Хто буде працювати в домі милосердя?
― В основному люди із цегівської та мар’янівської церков. Буде три няні, які чергуватимуться через добу, двоє поварів, лікар, який приїжджатиме двічі на тиждень, медсестра, яка живе поряд і буде тут постійно. Щодо керівництва, то шукаємо людину, а поки що очолюю я. Все це на добровільних засадах, якщо буде якась фінансова підтримка ― добре, якщо й ні, люди готові жертвувати свій час і сили.

Микола Лотоцький

Єпископ Степан Веремчук

Анатолій Тарасюк

Володимир Грицак

Єпископ Михайло Близнюк