…Коли в рідному краї люди стають біженцями

Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно прийняли анголів.
Євреїв 13:2

Кожен з нас знає, що на сході України йде війна, щодня проливається кров і в чиюсь родину вривається трагедія. Тисячі мешканців Донбасу в ці дні стають біженцями. Залишаючи зону АТО, вони залишають рідні домівки. А на скільки – відомо одному Богові… Різні державні організації та сусідні країни надають їм тимчасовий притулок. Не залишаються осторонь цього й християни. Любов до ближнього й горе об’єднують людей.

 Волинське об’єднання ЦХВЄ забезпечує прибулих дахом над головою, продуктами та іншим. На сьогодні при церквах області проживає вже більше сімдесяти переселенців. Поживають вони при церквах м. Луцька, смт Олики, с. Піддубців, с. Крупи та в приміщенні дитячого будинку, до якого ще не встигли заселити дітей, що в с. Дерно Ківерцівського району. Саме тут довелося побувати на днях та поспілкуватися з прибулими.

 У приміщенні майбутнього дитбудинку проживає п’ять багатодітних сімей. Серед них і сім’я місіонера з волинським корінням Юрія Величка. Брат з дружиною та чотирма дітьми думали, що їдуть із Луганщини на малу батьківщину лише на два тижні. Але гостювання затяглося. Подружжя, не дивлячись на життєві негаразди, і надалі планує трудитися на місіонерській ниві. Якщо буде на те Божа воля, то повернуться на Схід, який у духовному плані можна порівняти з пустинею. Там залишилася молода церква, яка налічує двадцять членів.

Подружжя Щебоняєвих дякує Богові, що допоміг їм вибратися з десятьма діточками в безпечне місце. Кажуть, що на Волинській землі їм дуже сподобалося.
 Сестра Таня у свої немолоді роки прибула сюди разом із сім’єю Петра Паська. Вона – няня його малолітніх діток, бо дружина брата відійшла у вічність. Ця жвава жіночка бачить милість Божу в тому, що діти в безпечному місці.

Вразила привітність волинян і В’ячеслава Ткаченка. Він із дружиною також чекає від Господа відповіді, як їм діяти далі.

Земні батьки тривожаться за долю своїх нащадків й гаряче моляться за долю свого краю… А от діти, а їх зібралося близько тридцяти, поводять себе так, ніби війни, вибухів і крові немає, а якщо і є – то десь далеко-далеко. Вони познайомилися з сільськими однолітками, завели з ними дружбу, бавляться, а хтось уже встиг подряпати м’ячем бороду…

Як турбуються земні батьки про своїх нащадків, так турбується про Своїх дітей небесний Батько. Але хай Його любов і доброта проявиться через наше співчуття й милосердя. Шановні християни, не живімо за принципом «моя хата скраю я нічого не знаю», мовляв: хай прийме хтось багатший, хай зробить хтось сильніший з більшими можливостями. Оберімо принцип: робота милосердя починається з мене! Ми нічим не кращі від братів і сестер Донбасу, які переживають утиски. Тож хай їхнє горе стане нашим, а наш мир і щастя – їхнім.

Якщо знаєте тих, хто потребує притулку, чи бажаєте допомогти чимось біженцям, можете звернутися до завідувача відділу милосердя Леоніда Борща за телефоном: +380682213652.