Справа, випробувана часом

28 вересня 2014 р. євангельська церква села Будки відзначила своє дев'яносторіччя. Сюди, в глибинку Полісся, з'їхалося багато гостей. І дім молитви (п'ятий за дев'яносто років) був переповнений. На святі були присутні керівники Церкви ХВЄУ, представники влади, віруючі церков Волині. Лунали пісні, привітання, проповіді…Згадували пройдений шлях хтось зі сльозами, хтось з іскорками радості в очах, роблячи висновок, що до цього часу будківській церкві допоміг Господь.

Екскурс в минуле

Село, що загубилося серед лісів Маневиччини, не стало забутим у Господа. Ще в далекому 1924 році, гарячого літнього дня до села долинула мелодія християнської пісні. Співали її молоді люди з Лісово, що направлялися в гості до Гната Мельника. На його обійсті й була проведена перша євангелізація. Чимало селян прийшло послухати штундівських пісень. Через трохи часу лісовська молодь знову завітала. Співали, молились, читали Слово Боже. В кінці такого спілкування кілька людей віддались на служіння Господу. Згодом провели в сусідньому Вовчицьку водне хрещення. Будчани приєдналися до євангельської церкви. Почали регулярно проводити в селі зібрання. Керуючим обрали Зиновія Ліщука.

В 1927 році будецькі віруючі пережили особливу Господню благодать і благословення. Християни отримали дар Святого Духа з ознакою інших мов та дар пророцтва. До церкви почали долучатися люди. В хаті Дмитра Мартинюка, у якій проходили служіння, стало тісно. Тому в 1928 році вирішили будувати дім молитви. Завзяттям і жертовністю будчани були багаті. І тому вже в 1930 році у Страсний четвер було проведено перше богослужіння в новому приміщенні.

У 1929 році будецька церква ввійшла в союз ХВЄ. З допомогою працівників об'єднання в Будках організували хор, який проводив євангелізацію в навколишніх селах, хоч не всюди «штундистів» приймали привітно. Євангелізацією служили і весілля. Церква збудовувалась кількісно і зростала духовно. В 1936 році відбулось на Стирі в селі Підцаревичі пам'ятне для багатьох водне хрещення. Служили на цій священнодії благословенні євангеліисти Артур Берггольц та Іван Зуб-Золотарьов. Увійшли в заповіт Господа п'ятдесят чотири людини. Роса благодаті рясно перебувала на церкві.

Але після затишку приходить буря. Нагрянула вона й на будецьку церкву в 1940 році, коли пресвітер Зіновій Ліщук залишив її та служіння, відійшовши в світ. А ще війна, що чорною хмарою рішуче насувала з Заходу. Багато віруючих ослабли духовно, завмирали перед невідомістю завтрашнього дня, що ніс холод і злидні. Пастором віряни обрали Сергія Віннічука. Але вже в 1944 році його заарештували. Когось з віруючих забрали на фронт, а тих, хто відмовився брати зброю в руки, позбавили волі. Через це багато братів опинилося в таборах Сухобезводної. Керівництво церквою змушений був узяти на себе Дмитро Мартинюк.

У 1947 році обрали Федора Чернюка на служіння пастора. За спогадами, за керівництва церквою цим братом віруючі втратили дім молитви. Знову стали збиратися по хатах. Служіння стали проводити в домі Сергія Мельника. До будківської церкви були приєднанні віруючі з інших сіл (з Кукол, Кам'янухи та Лісово). Початок п'ятдесятих років став для церкви духовним підйомом. Бувало, що водне хрещення проводили два рази на рік. Коли в хаті Сергія Мельника стало зовсім тісно, то двері свого будинку для зібрань відкрив Трохим Мельник. У цей (1953 р.) час Федір Чернюк виїжджає на Дніпропетровщину. Знову церква лишається без служителя. Керівництво нею змушений взяти Дмитро Мартинюк. Через те, що служіння йому вже було не під силу, пресвітером настановили його сина Петра (1958 р.). На початку шістдесятих Церква знову не має, де збиратися. У цей час допомогли побудувати хату Антоніні Андрусик, яка й стала домом молитви (неушкоджена стоїть до наших днів). Згодом і тут стає тісно.

В селі жила бідна багатодітна сім'я. Чоловік і жінка були хворими, а через це полагодити дах, а тим більше звести новий будинок у них не було сил. Коли віруючі запропонували допомогу – вони відмовилися, бо були православними. Але коли дійшли до краю, хата просто завалювалася, то погодились, ще й частину хати відвели під дім молитви. У 1969 році в цьому домі було проведене перше богослужіння, на ньому господиня віддала своє серце Богові.

У 1983 віруючі знову вирішили будувати дім молитви. Бо в хаті сестри Ярини стало дуже тісно. Щоб не ви­кликати підозри будували на ім'я Феодосія Мартинюка. Цей будинок також був наповнений, бо разом з віруючими з сусідніх сіл церква нараховувала більше двохсот членів.

Церква зростала і переживала благословення. Зцілялись хворі, запеклі серцем навертались до Господа.
А коли прийшла свобода віросповідання, віруючі стали збиратися і будувати доми молитви в навколишніх селах. У 2000 році будківцька церква також почала будівництво сучасного дому молитви, а через чотири роки він був посвячений на служіння Господу. Тепер церква нараховує сто чотирнадцять членів, а з тими церквами, які вийшли від неї – біля п'ятисот. Служіння пресвітера в Будках виконує Володимир Ярута, на яке був обраний в 2005 році. З цієї церкви вийшло багато місіонерів і служителів.

Інтерв`ю зі служителем

Петро Дмитрович МАРТИНЮК понад 40 років виконував пасторське служіння в церкві с. Будок.
Не завжди було легко, але брат завжди залишався вірним своєму покликанню, будучи переконаниим у тому, що на служінняставить Сам Бог.

— Як починалося ваше служіння?
— Важкі то були часи. Брати були по таборах, а тих, хто й повертався, влада не допускала до служіння. Не було кого поставити. Я ж не був засуджений. Служіння мені доручили в 1958 році. Та оскільки я був молодим, мені багато в чому на початках допомагав батько. Мав тоді двадцять сім років. Була вже сім'я, двоє діток і чекали третє. Виконував служіння до 2001 року.

— З якими труднощами найчастіше доводилося стикатися?
— Всього довелось побачити: і штрафували, і лякали, викликали в КДБ. В служінні особливих проблем не було. В церкві жили тихо й мирно, ніколи не було ніяких непорозумінь. У час свободи вже трохи молоді «царапали»: те не так і те не так.

— Найяскравіші прояви милості Божої у вашому житті та житті церкви, які ви пам'ятаєте.
— Це чудесне зцілення Павла Бака, Савки Цикалюка та інших. Це те, як Бог зливав на нас Дух Святий. Це і те, що як нас не старалися перевиховувати комуністи – нічого ні луцьким, ні київським не вдалося…

— Чи є різниця між церквою 60-х років і сучасною?
— Є, і то велика різниця. Колись проповіді не були такі розумні й грамотні, але вони були в силі вогню Святого Духа, часто пісні й проповіді переходили в духовний спів. А зараз грамотні, але немає вогню. Гірко, але що є, те є.

— Чи є майбутнє у «сучасної» церкви, чи потрібно щось змінювати?
— Є, бо не можна сказати, що всі стовідсотково завмерли. Хоч і мало, але є ті, які й сьогодні шукають Господа і служать Йому. Просто холодні, якщо не пробудяться, прийде час — відпадуть.

— Що б ви порадили і побажали церкві та молодим служителям?
— Щоб служіння проходили під дією Духа Святого. Освятитись, пробудитись і ревно проповідувати Христа розп'ятого. Щоб віруючі люди не гнались за досягненнями і не ставали спокусою.

— Якби повернути час назад, і ви знали, скільки труднощів та переживань вас чекає, ви взялися б за цю працю?
— Я думаю, що не відмовився б. Я навіть (усміхається) коли одружувався, то казав своїй дружині, щоб добре подумала, бо за віру я можу опинитися в тюрмі, а служити Богу не перестану. І ще — на служіння ставить Бог.

Розмовляла Інна Мельник.

збільшити