Перша конференція християнськихсоціальних працівників Волині
Діла говорять набагато голосніше за слова…

1 листопада 2014 р. в одній з євангельських церков міста Нововолинська відбулася обласна конференція учасників соціального служіння.

Біля двохсот делегатів прибуло сюди,щоби дати звіт та проаналізувати вже зроблене, отримати поради, підтримку та заохочення своїй праці, поділитися досвідом та планами на майбутнє. Гостями цього заходу були:відповідальний за справи милосердя в Церкві ХВЄ України Рустам Фатуллаєв, його заступник В'ячеслав Когут, голова Волинського об'єднання церков ХВЄ Михайло Близнюк. Девізом з'їзду стали слова, записані в Євангелії від Матвія: «Що тільки вчинили ви одному з братів Моїх цих, те Мені ви вчинили».

Присутні мали змогу не тільки обговорити насущні проблеми, але й зробити запаси для свого духовного чоловіка. Зокрема, крім псалмів, які виконував сімейний дует Демчуків, та проповідей, виголошених Володимиром Грицаком, Михайлом Близнюком, Миколою Смалемта В'ячеславом Когутом, змогли послухати семінар Рустама Фатуллаєва на тему: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». У своєму виступі пастор Рустам наголосив на тому, що найбільша і найсильніша зброя християн не слова, і навіть не добрі справи, ащирість. Доповідач назвав її «приємними пахощами», засвідчивши, що саме щирість одного разу зробила над ним більшу роботу ніж проповіді та вмовляння. Застеріг присутніх не кидатися в крайнощі, що, на його думку, досить часто трапляється в наш час серед християн. Одна з них– колихристияни багато говорять, а нічого не роблять. Друга – коли церква уподібнюється соціальній організації. «Я не вірю в соціальний проект, я вірю в силу діючої церкви!» – наголосив Рустам Фатуллаєв.
Учасники конференції вирішили наступного разу робити такі заходи диференційовано, тобто окремо будуть збиратися учасники дитячого соціального служіння, окремо –ті, що ведуть працю в реабілітаційних центрах та домах милосердя,і так інші. А хтось поставив собі за мету створити «реабілітаційний центр нового типу», тобто допомогти тим людям, які на собі відчули гострий дотик психологічної і духовної кризи через війну. А нива ця широка, бо це і молоді хлопці-інваліди, і вдови, і батьки, котрим війна замість єдиного сина повернула «вантаж-200»… Тож хай поблагословить вас Бог у цій праці.
Хтось поставив собі за мету… – і, прикладаючи зусилля фізичні й духовні, цілиться в неї. А як багато християн тільки після вистрілу малюють ціль. Тобто добрі справи не є їхньою метою. Просто по дорозі до неба в них є чогось надлишок чи чомусь не дають ради, або– «зроблю, щоб люди не казали». От і лунають постріли, які ми називаємо добрими ділами. Але так роблять і світські люди. А Бог бачить наше серце і знає заради чого ми робимо: ефекту чи ефективності. Ефективними наші справи будуть, якщо вони зроблені тільки в ім'я Господа.
Отож, маймо відкриті очі! Бо щоб змилосердитись – потрібно побачити, а щоб побачити – потрібно мати відкриті очі. Бо ж чи знайдемо останнього дня виправдання сліпій бездіяльності?

Відповідає Рустам Фатуллаєв, завідувач відділу милосердя Церкви ХВЄ України:

– Як розпочиналося ваше служіння милосердя?

– Я був дуже великий грішник. А коли Господь простив мені, Він цим явив до мене дуже велике милосердя. Ставши прощеним, зрозумів, що це милосердя потрібно людям потрохи віддавати. Бачачи тих хлопців, які, як і я сам колись, були залежні від наркотиків, розуміючи, як вони мучаться, став їм казати, що є вихід. Реабцентрів тоді ще не було, то я вів їх додому. Потім відкрили на Кар'єрній перший реабцентр. Ось так воно й почалося.

– Що стало поштовхом до цього?

– Моє особисте спасіння і те, що Господь зробив для мене. І вже з вдячності, щоб Йому догодити, став трудитися.

– Чи пам'ятаєте свою першу, на вашу думку, важливу справу?

– Важливу чи добру не пам'ятаю, а от недобру добре пам'ятаю. Коли увірував, то між наркоманами поширилось, що я став добрим. От вони стали йти до мене і просити гроші. І я їм давав, не розуміючи, що даю їм на наркотики. Отож, добрі справи можуть виявитися «немудрими».

– Чи завжди ви бачите плоди своєї праці? І наскільки це для вас важливо?

– Не завжди. Коли бачу, а коли й не бачу. Коли взагалі не бачиш – це погано. А коли ти сієш, і через певний час наступають жнива, то є добре. Це важливо – бачити, що твій посів приносить добрий урожай. Але ж є й такі справи, урожай із яких будемо збирати у вічності.

– Якими принципами повинен керуватися християнин, роблячи добрі справи?

– Любов'ю до Бога та людей – і більш нічим. Тому що люблячого не потрібно примушувати, не потрібно просити, спонукувати до добрих діл.

– Як ви бачите церкву і її добрі справи в період воєнних дій?

– Я й сам до кінця не розумію. Але те, що ми повинні робити, – це точно так! Тому що це наш народ, це люди, які поневолі стали воїнами, вони не агресори. Повинні людей навертати до Бога і казати, що, крім Нього, нам ніхто не допоможе й ні на кого зіпертися.

– Чи можете ви розповісти про реабілітаційні центри «нового типу»? Наскільки потрібні такі заклади?

– Потрібні, дуже потрібні. Ще точно не знаємо, як будемо працювати, але плани є. Поки що тільки відсилаємо наших капеланів на Схід, які працюють з солдатами в зоні АТО.

– Чи може християнин брати зброю?

– Ні, і ще раз ні! Бо «той, хто візьме до рук меча, від меча загине» – казав Христос. Коли б мене призивали в армію – я не брав би зброї, а був би священиком, був би водієм, був би кухарем, був би не знаю ким, але не зі зброєю в руках. Але от коли до Івана Хрестителя приходили воїни і питали, що їм робити, то він не казав їм залишати військо, а наказав не ображати нікого, чинити правду, не брати хабара. І Корнилію, який був сотником, Петро не сказав залишити свою посаду. Тобто воїн має знати, що його меч служить на добро. Але так думаю я, а моя думка може бути помилковою.

– Як ви дивитеся на «християнську школу снайперів» і християнські батальйони?

– Я проти будь-якиххристиянських снайперів і батальйонів. Ти можеш бути християнином у війську, але це вже буде батальйон капеланів або медиків, а не снайперів.

– Що ви побажаєте для тих, хто працює на ниві Божій?

– Терпіння і вірності. Терпіння щодо людей і вірності Богові. Не чекати нагороди від людей, вони не завжди навіть вдячні бувають, а розуміти те, що воздає Господь. А ще – любити Господа і людей всім серцем.